на главнуюнаписать письмо
Довідники
препарати наших спонсорів





Вхід администратора:
Логін:
Пароль:
Забули пароль?
15.08.2005

Діагностика та лікування маскованої депресії в практиці гастроентеролога

УДК 616.89-008.454-039.52-07-08:616.3­

 

М.Б. Щербиніна, І.Я. Будзак, О.Й. Мамчур, Т.Й. Шустерман­

 

Дніпропетровська державна медична академія

 

Сучасна гастроентерологія, № 5 (19), 2004 р­-С.10-14

­­­­

Ключові слова: маскована депресія, антидепресанти.­­

Проблема депресивних розладів завжди була од­нією з найактуальніших у медицині. Досі її роз­глядали як суто психіатричну, проте останнім часом ­вона набула загальномедичного значення. Нині в ба­гатьох випадках діагностувати та лікувати депресивні­ розлади доводиться лікарям загальної практики, зок­рема гастроентерологам [2]. На це є кілька причин.­

По-перше, поширення захворюваності на депресію.­ Згідно з даними ВООЗ, у світі депресія спостерігаєть­ся у 4,7—25,8% жінок та 2,5—12,3% чоловіків [4].­Вважають, що в кожної сьомої людини був хоча б раз­протягом життя депресивний епізод. Швидкий темп­ життя, урбанізація, висока частота стресових ситуацій­ сприяють збільшенню кількості таких хворих. У еконо­мічно розвинених країнах актуальним став так званий­ синдром менеджера, який виявляють у осіб з трива­лою нервово-емоційною напругою, зумовленою про­фесійними чинниками [1]. У багатьох людей депресія ­зазвичай повторюється або спонтанно, або під впли­вом несприятливих зовнішніх факторів. Фахівці ВООЗ ­прогнозують подальше збільшення поширення деп­ресивних розладів протягом наступних десятиліть.

По-друге, помічено тенденцію до зміни співвідно­шення між випадками тяжкої та неглибокої депресії у­бік переважання останньої.­

І нарешті, одна з найголовніших причин недуги —­так звана маскована депресія, коли психоемоційні ­зміни відходять на другий план, а в клініці переважа­ють симптоми, що нагадують соматичні [5].

Майже­ 80% пацієнтів з маскованою депресією по медичну­ допомогу вперше звертаються до лікарів загальної практики [3]. Проте світовий досвід свідчить, що, на­ жаль, найчастіше лікарі не володіють достатнім рів­нем знань з цього питання. Тому масковану депресію­ виявляють лише в кожного четвертого хворого на неї­ та половині з них призначають адекватне лікування.­ Нерідко з такими випадками стикаються гастроенте­рологи, тому вони повинні мати повну уяву щодо­маскованої депресії [4].­

Традиційно вважається, що депресія маніфестує­ стійким зниженням настрою, ідеаторною та рухомою ­загальмованістю. Нижче наведено низку симптомів,­при цьому в окремого хворого встановлюють лише­ частину з них [4].­

 

Додаткові симптоми у діагностиці депресії­

 

-         зниження концентрації уваги або зниження­ здатності обміркування;

-         зниження самооцінки та почуття впевненості в­собі;

-         самозвинувачування без причини або непояснене­ почуття провини;­

-         похмуре та песимістичне бачення майбутнього;­

-         думки, що повертаються, про смерть чи само­губство або суїцидальна поведінка;

-         розлади сну будь-якого типу;

-         зміни апетиту (зниження або підвищення) з ­відповідними змінами ваги тіла.­

 

Симптоми часто можна помітити під час цілеспря­мованого розпитування хворого. Деякі пацієнти ак­тивно заперечують, що в них знижений настрій, або­ не звертаються до лікарів зовсім, остерігаючись «яр­лика» психічно нездорової людини. Інколи, особливо ­в підлітків, депресивні розлади виявляються асоці­альною поведінкою.

Треба наголосити, що про деп­ресію можна говорити, якщо відповідна симптомати­ка триває не менше 2 тижнів.

Класифікації депресивних розладів досить різно­манітні. Серед них найзручніша та, що дає змогу­ вибрати адекватну терапію. Ця класифікація засно­вана на встановленні форми депресії за основними­ симптомами-мішенями (туга, тривога, апатія), відпо­відно до яких розрізняють 3 форми депресії — туж­ливу, тривожну й апатичну.­

За тужливої (меланхолійної) депресії на перший­ план виходять туга, відчуття безвиході, песимізм, різ­ке зниження працездатності, немотивована слаб­кість, розумова загальмованість. Характерним є по­ліпшення стану ввечері й погіршення його зранку.­

Для тривожної депресії теж можуть бути характер­ними перераховані вище симптоми, однак у клінічній­ картині переважають рухове занепокоєння, хитливий ­погляд, швидка мова, очікування неприємностей у­ майбутньому. У таких пацієнтів, навпаки, стан погір­шується ввечері та поліпшується зранку.­

Третя (головна) форма депресії — апатична. Харак­теризується вона млявістю, безініціативністю, емоцій­ним спустошенням, нечутливістю, повільністю [12].­

Останнім часом спостерігається тенденція до поши­рення тривожної форми. Нерідко поєднуються окремі­ форми депресії, найчастіше — тривожна та тужлива.

­Як уже сказано, останнім часом рідше спостеріга­ються тяжкі форми депресії. На сьогодні значно пе­реважають депресії з легким перебігом, які, однак,­тяжче діагностувати.

Одним із різновидів легких­ форм депресивних розладів є маскована депресія —­така форма депресивного ураження, за якої психо­емоційні вияви перебувають у тіні соматичних симп­томів, тобто на перший план виходять не порушення­ настрою, а скарги на захворювання внутрішніх орга­нів. У разі маскованої депресії також можливі перелі­чені вище симптоми, однак їхня кількість та вираз­ність менші, а переважають соматичні вияви. ­Маскована депресія може мати вигляд будь-якої­форми або їхнього поєднання. Встановити це захво­рювання найскладніше внаслідок неспецифічності­ симптомів [8, 21].

 

Спробуємо розібратися з головни­ми критеріями її діагностики.­Передусім це численність та поліморфність сома­тичних виявів, які не вдається пояснити одним сома­тичним захворюванням. У одного й того самого паці­єнта можуть поєднуватися біль кількох локалізацій­ (наприклад, абдомінальний і головний), запаморочен­ня, диспептичні розлади тощо. Ця неспецифічна симп­томатика зазвичай супроводжується вегетативними­ змінами та має схильність до мінливості. Пацієнти­ скаржаться на безсоння, загальну слабкість, підвище­не потовиділення, відчуття несвіжості після сну. Може ­змінюватися локалізація болю та інші відчуття в пері­од сезонних загострень, особливо навесні та восени.­Часто змінюються скарги в різні часи доби [5, 7].­Звертає на себе увагу низький больовий поріг. За­ описом пацієнта біль має пекучий, сверблячий відтін­ки, у вигляді кольок, стискання. Хворий часто не мо­же схарактеризувати власні відчуття, з трудом підби­рає слова, щоб детально про все розповісти. Нерідко ­зазначає, що біль став відрізнятися від того, яким був раніше [5].­

Ще однією особливістю маскованої депресії є поя­ва симптомів чи їхнє посилення під впливом негатив­них психоемоційних чинників під час або після нерво­во-психічного перенапруження, зміни стереотипів, на­ тлі міжособистісних конфліктів. У такого пацієнта зав­жди можна виявити симптоми депресії, однак вони­ незначні та маскуються соматичними скаргами. Ба­гато хворих пояснюють депресивні ознаки саме на­явністю численних соматичних виявів, наполягаючи­ на їхній вторинності [5].­Клінічні вияви маскованої депресії можуть тривати­ роками, періодично зменшуючись або посилюючись,­ інколи на певний час зникаючи. Середня тривалість,­за деякими оцінками, сягає 6—7 років.­

Під час обстеження з'ясовується невідповідність­скарг хворого даним об'єктивного дослідження. Ре­зультати фізикального та лабораторно-інструмен­тального досліджень свідчать про те, що немає будь-­яких соматичних змін або вони незначні, щоб ними пояснити суб'єктивні вияви [5].­

Пацієнти з маскованою депресією часто зверта­ються до лікарів різного профілю. У медичних карт­ках таких пацієнтів вказують на численні обстеження ­з призначенням різноманітного лікування, однак­ ефекту або немає, або він частковий. Усе це поглиб­лює депресію, змушуючи хворих шукати нові засоби­ лікування [15].­

Багато авторів у діагностиці маскованої депресії го­ловним критерієм вважають ефективність антидепре­сивної терапії [4]. Суттєвий регрес, а інколи навіть­повне зникнення соматичної симптоматики на тлі при­йому антидепресантів підтверджує, що саме «маско­вана» депресія спричинила соматичні скарги хворого.­Певну допомогу надають спеціальні тести-опитування, ­зокрема тест Бека, шкала Гамільтона та ін. [13].

 

Таким чином, діагноз маскованої депресії є діагно­зом винятку, тобто він правомірний лише тоді, коли­немає ознак органічного ураження будь-якої системи­ організму. Тут дуже важливо не припустити серйозних­ помилок. Перш ніж робити висновки, кожного пацієнта ­з ознаками маскованої депресії треба ретельно обсте­жити. Гіпердіагностика цієї хвороби є небезпечною, бо­ відвертає увагу лікаря від соматичної патології [14].­ Не треба також забувати, що нерідко органічні хво­роби (в тому числі й тяжкі) та депресивні розлади поєднуються (це буває приблизно в третині випадків).­Отже, потрібно ретельно обстежити таких хворих.­

Депресія також може бути вторинною, супроводжува­ти інші хвороби, які тривалий час не піддавалися ліку­ванню. У хворих похилого віку депресивні симптоми­ можуть бути пов'язані з органічними процесами го­ловного мозку, зокрема цереброваскулярними. Це так звані соматогенні депресії. Інші форми депресій у­ пацієнтів старшого віку також зустрічаються нерідко.­

У гастроентерологічній практиці інколи складно­ розподілити симптоми, що їх виявляють у хворого,­на вияви функціональних порушень травної системи ­або маскованої депресії. Певна частина пацієнтів має­ функціональні розлади травного каналу (функціо­нальна диспепсія, аерофагія, дискінезії жовчовивід­них шляхів, синдром подразненого кишечнику тощо).­ При цьому, якщо немає органічних уражень, спосте­рігаються зміни моторної активності органів травлен­ня, а також гіперальгезія за рахунок зниження порогу­ больової чутливості. Тому належить ретельно прово­дити диференціальну діагностику, пам'ятаючи, що в­разі маскованої депресії різний за локалізацією, ха­рактером та інтенсивністю біль спостерігається до­сить часто. Скажімо, хронічний больовий синдром є­ приблизно у 60% хворих на депресію.

Ще частіше­пацієнти з маскованою депресією скаржаться на­ диспептичні симптоми — печію, відрижку та збльову­вання, аерофагію, нудоту, блювання, сухість, гіркоту­та металевий присмак у роті. У багатьох пацієнтів бу­ває діарея або закреп, нерідко закреп чергується з­ проносом, частим є метеоризм. Разом із цим нале­жить звертати увагу, що у таких пацієнтів часто бува­ють симптоми «грудки в горлі», «тужливого вдиху», серцебиття, головний біль, запаморочення, почасті­шання сечовипускання тощо [6]. Для виявлення їхніх­ причин треба провести лабораторне та інструмен­тальне дослідження.

Отже, у неясних випадках належить детально оці­нити наведені вище критерії маскованої депресії.

У ­разі виявлення більшості ознак маскованої депресії­ треба призначити антидепресанти. Якщо вони ефек­тивні, підтвердити наявність у хворого депресивних­ розладів. За поєднання гастроентерологічної хворо­би та маскованої депресії є потреба проводити тера­пію у двох напрямках: ліквідації розладів травної сис­теми та психоемоційної корекції.­ Проте не слід зловживати діагностикою маскованої­ депресії. Якщо разом з її симптоматикою виявляють­такі ознаки, як стравохідна дисфагія, немотивована­ втрата маси тіла, анемія, наявність крові в калі або чорних випорожнень, підвищення температури тіла­ тощо, слід призначити додаткове обстеження.­

Для лікування депресивних розладів застосовують ­як медикаментозну, так і немедикаментозну терапію.­Антидепресанти набули значного розповсюдження­ в світі. Сучасні засоби не тільки усувають депресивні­ розлади, вони здатні корегувати інші психоемоційні­ зміни (тривожні, нав'язливі, іпохондричні тощо).­ Призначають антидепресанти лише лікарі. Під час­ вибору препарату враховують переважання його седативного або стимулювального ефекту, що важливо­ для напрямку корекції клінічної картини депресії.­

Зазвичай терапію починають з малих доз. Поступо­во збільшуючи їх, підбирають оптимальну дозу. Паці­єнтові треба пояснити, що під час курсу лікування ан­тидепресанти належить приймати щодня, а ефект від­ більшості ліків цієї групи з'являється через певний­ час, найчастіше через 1—2 тиж від початку лікування,­ максимальний — у середньому через 3—4 тиж. Ре­дукція симптомів відбувається поступово, в певній­ послідовності залежно від препарату. Лікування по­винно тривати не менше 1—3 міс після одержання позитивного ефекту. Передчасна відміна антидепре­санту може призвести до рецидиву депресії. Часто­перед відміною препарату поступово знижують його ­дозу.

Літнім людям спочатку призначають меншу до­зу, ніж хворим молодого та середнього віку. Їм також­треба уникати призначення препаратів з антихолі­нергічними або кардіоваскулярними побічними ефек­тами та ретельніше проводити контроль протягом курсу лікування.­

Переважно призначають монотерапію, оскільки ком­бінувати антидепресивні препарати різних груп недо­цільно, а часто й небезпечно, особливо це стосується­ комбінації з інгібіторами моноамінооксидази (МАО).­Якщо під час попереднього лікування досягнуто доброго терапевтичного ефекту від антидепресанта,­ повторно слід призначати саме цей препарат.

Важ­ливо враховувати можливість негативної взаємодії­деяких антидепресантів з іншими препаратами та ал­коголем.­Антидепресивна дія сучасних ліків приблизно одна­кова, тому у виборі препаратів на перший план вихо­дить профіль безпечності антидепресанту. Отже, слід­призначати такий антидепресант і в такій дозі, щоб­ він був насамперед безпечним для організму [19].­

Тривалий час для лікування депресивних розладів­ застосовували трициклічні антидепресанти амітрип­тилін та подібні до нього препарати іміпрамін, кломі­прамін (так звані великі антидепресанти). Вони блоку­ють зворотне захоплення норадреналіну та серотоні­ну, що зумовлює значний антидепресивний ефект.­Призначають головним чином у таблетках, інколи —­парентерально під контролем артеріального тиску.­

Амітриптилін має переважно седативний ефект, то­му він ефективніший при тривожних депресіях. По­чаткова доза препарату становить 25—50 мг/добу. ­Протягом тижня дозу поступово підвищують до 75—­100 мг/добу. Для літніх людей дози повинні бути невисокими. Безпечнішою є ретардна форма амітрип­тиліну, яку призначають раз на добу. Враховуючи се­дативну дію амітриптиліну, його не слід поєднувати з­ іншими седативними препаратами та алкоголем.­

Іміпрамін (меліпрамін) має тимоаналептичний (підви­щення настрою) та стимулювальний ефект. Препарат­ показаний при загальмованості. Його початкова доза­— 50—75 мг/добу. Поступово її щоденно підвищують­до 100—150 мг/добу.

Кломіпрамін (анафраніл, клоф­раніл) має потужну як седативну, так й стимулюваль­ну дію, тому він добре зарекомендував себе при три­вожно-фобічних депресіях, панічних розладах, атипо­вих та латентних депресіях, при алгіях. У разі глибо­кої депресії препарат діє швидше. Початкова доза­ кломіпраміну — 25—75 мг/добу. Поступово її збіль­шують до 100—150 мг/добу, підтримувальна доза­ становить 50—100 мг/добу. У літніх людей добова­ доза не повинна перебільшувати 50 мг [10].­

Однак амітриптилін та його аналоги (іміпрамін,­кломіпрамін) здатні спричинити помітні побічні ефек­ти, пов'язані з антихолінергічною та антигістамінною­дією (порушення акомодації, спрага, сухість, закреп,­збільшення маси тіла, порушення сечовипускання, диспептичні вияви, лабільність пульсу та артеріаль­ного тиску, порушення серцевого ритму та провід­ності, судоми та ін.), тому вони протипоказані при­ органічних хворобах серця, глаукомі, атонії сечового­міхура, туберкульозі, цукровому діабеті, гіперфункції щитоподібної залози, вагітності тощо.­

Враховуючи значні побічні ефекти та протипоказання, застосовувати «великі» антидепресанти для­ лікування маскованої депресії є недоцільним і навіть­часто небезпечним, особливо в осіб старшого віку.­Отже, нині їх використовують переважно при глибо­ких депресіях у психіатричній практиці.­

Для лікування маскованої депресії активно вико­ристовують антидепресанти, які мають значно вищий­ профіль безпеки. Серед таких препаратів слід назва­ти міансерин (леривон), ефект дії якого переважно­ пов'язаний з блокадою зворотного захоплення нор­адреналіну, та міртазепін (ремерон), що належить до­ класу норадренергічних і специфічних серотонінер­гічних антидепресантів. Обидва препарати мають ти­моаналептичні (піднімають настрій) та анксіолітичні­(зменшують тривогу) властивості. Особливо успішно ­їх застосовують при тривожних депресіях. З обереж­ністю їх слід призначати при цукровому діабеті, хво­робах печінки та нирок. Не можна поєднувати з інгібі­торами МАО. Анксіолітична дія міансерину подібна­до такої бензодіазепінових транквілізаторів. Він по­ліпшує сон. Початкову дозу препарату (30 мг/добу) ­поступово збільшують до 60—90 мг/добу, у літніх лю­дей вона повинна бути невисокою. Міансерин не є­ кардіотоксичним засобом (можна застосовувати на­віть при інфаркті міокарда).

Міртазепін (ремерон) за ­своєю дією нагадує міансерин. Середні дози міртазе­піну — 15—45 мг/добу. Приймають переважно ввече­рі. Початкова доза — 15 мг/добу, через 4 добу її збільшують до 30 мг/добу, через 10 діб вона може­ бути підвищена до 45 мг/добу [10].

Трициклічний антидепресант доксепін та тетрацик­лічний антидепресант мапротилін (лудіоміл) також­ мають виражені тимоаналептичну та анксіолітичну­ властивості. Використовують їх при різних формах­ неглибокої депресії. Проте цим препаратам притаманна й холінолітична дія, тому за спектром побічних­ефектів вони нагадують амітриптилін.

Доксепін доб­ре зарекомендував себе як засіб для психоемоційної ­корекції при алкоголізмі. Початкова його доза стано­вить 30—75 мг, підтримувальна — 25—50 мг/добу.­

Мапротилін за силою антидепресивної дії не посту­пається амітриптиліну, є антидепресантом збалансо­ваної дії, тому його застосовують у разі як загальмо­ваності, так і тривоги. Менш ефективний при іпохонд­ричних розладах. Початкова доза — 25—50 мг/добу, ­за потреби її поступово підвищують до 75 мг/добу.­ Обережно мапротилін слід призначати при глаукомі,­ аденомі передміхурової залози,  хворобах печінки та­ нирок, серцево-судинній патології, особливо в разі­ аритмії [1, 10].­

Тразадон (тритико) переважно блокує зворотне за­хоплення серотоніну, має седативний, анксіолітич­ний, антифобічний та помірний тимоаналептичний­ефекти, його з успіхом застосовують при неглибоких­ депресіях, деменціях. Початкова добова доза стано­вить 150 мг, середня доза — 300 мг/добу. Тразадон­ можна призначати пацієнтам похилого віку, однак не ­рекомендується при інфаркті міокарда та під час лі­кування дигоксином [10].

Селективний стимулятор зворотного захоплення­серотоніну тіанептин (коаксил) також є збалансова­ним антидепресантом. Його доцільно застосовувати­ при невираженій депресії та тривозі, добре себе за­рекомендував у пацієнтів похилого віку. Важливою­ позитивною якістю тіанептину є зменшення сомато-­вегетативних порушень (у тому числі й сенестоалгій).­Здатний зменшувати алкогольну абстиненцію, не­ має негативного впливу на серцево-судинну систе­му. Тіанептин зазвичай призначають у дозі 12,5 мг­3 рази на добу перед їдою. У людей літнього віку до­за тіанептину не повинна перевищувати 25 мг/добу. Відміняти препарат треба повільно. Його не можна­ комбінувати з інгібіторами МАО [10].

Останні роки для лікування депресивних станів­призначають препарати з групи селективних інгібіто­рів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). Це­ так звана золота шістка: флуоксетин (прозак, про­деп, портал), флувоксамін (феварин), сертралін (зо­лофт, стимулотон, асентра), пароксетин (паксил), ци­талопрам (ципраміл) та найсучасніший із СІЗЗС —­ есциталопрам (ципралекс) [9].

Саме з дефіцитом се­ротоніну, на думку багатьох авторів, пов'язані драт­ливість, агресивність, численні фобії. Тому препара­ти, що збільшують вміст серотоніну в синапсах цент­ральної нервової системи, ефективні при цих симп­томах [20]. Препарати призначають у разі як вираже­них, так і неглибоких депресій. Позитивних змін у ра­зі застосування препаратів СІЗЗС слід очікувати не­ раніше ніж через 1—2 тиж від початку лікування. Го­ловною перевагою СІЗЗС є високий профіль безпе­ки: вони мають мінімальні холінолітичну, адренолітич­ну, антигістамінну дії.

Належить пам'ятати, що флуок­сетин, сертралін, пароксетин у разі виражених три­вожних реакцій можуть призвести до їхньої активації,­особливо в перші дні лікування. Тому в деяких випад­ках при тривожних депресіях їх призначають разом із­ анксіолітиками [10].

Звичайна доза флуоксетину становить 20 мг (одно­разово вранці). За потреби її можна підвищити до­ 40 мг/добу. Літнім людям препарат призначають у дозі­ 5—10 мг/добу. Можливі побічні ефекти флуоксетину —­диспепсія, дратливість, безсоння. У разі попередньо­го прийому інших антидепресантів треба зробити пе­рерву перед початком приймання флуоксетину. З­ обережністю його призначають при супутних хворо­бах печінки та нирок. Бажано не поєднувати з антаго­ністами кальцію [11].­

Флувоксамін (феварин) дещо поступається флуок­сетину за силою тимоаналептичної дії, однак на від­міну від нього володіє анксіолітичним та вегетостабі­лізувальним ефектом. Тому флувоксамін признача­ють при тривожних депресіях, ліпше ввечері (або за 2­прийоми). Оптимальна доза препарату — 100—200­ мг/добу. Не призначають дітям, вагітним, при хворо­бах печінки та нирок, епілепсії. Не рекомендується­ поєднувати флувоксамін з іншими антидепресанта­ми, еуфіліном, анаприліном, з алкоголем.­

Сертралін (золофт, стимулотон) за своєю дією на­гадує циталопрам. Порівняно з флуоксетином по­вільніше зменшує депресію, однак швидше гальмує­ тривожні розлади. Початкова доза препарату стано­вить 50 мг/добу, в разі потреби її підвищують до­100 мг/добу. Побічні ефекти та застереження в разі­ застосування сертраліну — як інших СІЗЗС.­

Пароксетин (паксил) є найспецифічнішим СІЗЗС, має­ помірну холінолітичну дію. Застосовують для терапії­ тривожної форми та гальмування неглибокої й глибокої депресій. Препарат поліпшує сон, не зумовлюючи сон­ливості. Пароксетин є безпечним, його можна призна­чати й літнім людям. Початкова доза — 10 мг/добу, оп­тимальна — 20 мг/добу, за потреби її можна поступово­ підвищувати до 40 мг/добу (на 10 мг на 1 тиж). Побічні­ефекти та протипоказання до призначенняпароксетину­— як інших антидепресантів із групи СІЗЗС.­

Циталопрам (ципраміл) має всі позитивні власти­вості СІЗЗС. Крім того, поліпшує інтелектуальну функ­цію (зокрема у хворих з судинними та постінсультни­ми порушеннями), тому його часто призначають літ­нім людям. Середня доза становить 20 мг/добу, за­ потреби її можна підвищити до 40 мг/добу. Препарат­ добре переноситься, є одним із найбезпечніших ан­тидепресантів. Не можна поєднувати циталопрам з інгібіторами МАО.

Подібний до циталопраму препа­рат есциталопрам (ципралекс) застосовують у вдвічі меншій дозі (10—20 мг/добу).­

Легкий антидепресивний ефект виявляють рослинні­ антидепресанти. Їх виготовляють на основі звіробою.­Це геларіум гіперикум, деприм. Екстракт трави звіро­бою помірно пригнічує МАО, що супроводжується­ зменшенням депресивних та астено-невротичних ре­акцій. Призначають зазвичай по 1 драже 3 рази на до­бу протягом щонайменше 4 тиж. Належить пам'ятати­ ро можливість фотосенсибілізації на тлі прийому­ препаратів звіробою людьми зі світлою шкірою.

­Антидепресивні властивості має також гепатопро­текторний препарат S-аденозилметіонін (гептрал),­ який справляє синергічний психотропний та сомато­тропний вплив. Його доцільно призначати при хроніч­ному гепатиті, цирозі печінки, холестазі, алкогольному ураженні печінки, печінковій недостатності, а також то­ді, коли в разі тяжкої соматичної патології є протипока­зання до прийому традиційних антидепресантів. За­звичай застосовують у дозі 400 мг двічі на добу [19].­

Дуже популярний у гастроентерологів нейролептик ­з антидепресивними властивостями сульпірид (егло­ніл). Препарат має протитривожну, помірно антидеп­ресивну, а також виражену вегетостабілізуючу дії.­Середня добова доза — 100—200 мг [16,17].­Важливу роль відіграють також немедикаментозна­терапія, психотерапія (світлотерапія, голкорефлексо­терапія, розвантажувально-дієтична терапія та ін.),­ виважений підхід лікаря до хворих з маскованою­ депресією.

Треба пам'ятати, що хворий на масковану­ депресію страждає як фізично, так і психологічно. В­ цьому аспекті важливою є емпатія — встановлення­ доброзичливих довірливих стосунків між пацієнтом­ та лікарем, коли хворий певен, що його проблеми близькі лікареві. Розуміння хворого, вислухування­ його, поважне ставлення значно підвищує ефектив­ність терапії [18].­Обов'язково треба пам'ятати, що в разі середньої­ або тяжкої депресії, суїцидального ризику, поєднан­ня депресії з наркоманією або алкоголізмом, недос­татнього ефекту від антидепресивного лікування тре­ба скерувати хворого до психіатра [12, 18].­

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ­

  1. Бурчинский С.Г. Стратегия выбора препаратов анти­депрессантов: традиционность и современность // Журн.­практ. лікаря.— 2003.— № 2.— С. 54—57.
  2.  Вітенко І.С. Психосоматичні проблеми в діяльності лі­каря загальної практики — сімейного лікаря // Нова медици­на.— 2003.— № 3.— С. 33—35.­
  3.  Галярник І. Роль сімейного лікаря у діагностиці, профі­лактиці та лікуванні депресій // Нова медицина.— 2003.—­№ 3.— С. 25—26.­
  4.  Депрессивные состояния в общемедицинской практи­ке. В помощь практическому врачу.— К., 2003.— 24 с.­
  5.  Десятников В.Ф., Сорокина Т.Т. Скрытая депрессия в­практике врачей.— Минск, 1981.— 240 с.­
  6.  Дубницкая Э.Б. Психосоматические соотношения при ­депрессиях у больных с соматическими заболеваниями //­Психиатр. и психофармакотер.— 2000.— № 2.— С.40—49.­
  7. Крылов А.А., Крылова Г.С. Неврозы в современной клини­ке внутренних болезней // Клин. мед.— 1998.— № 9.— С. 60—63.­
  8.  Кузнєцов В.М. Депресія: клініка, етіологія, діагностика,­вікові особливості, принципи терапії // Нова медицина.—­2003.— № 3.— С. 14—18.
  9. Монтгомери С.А. Эсциталопрам и депрессия.— К.,­2003.— 90 с.­
  10. Мосолов С.Н. Клиническое применение современных антидепрессантов.— СПб, 1995.
  11. Нурмухаметов Р. Лечение депрессивных расстройств­// Мед. вісник України.— 2002.— № 1—4.— С. 12.­
  12. Пилягина Г.Я. Психические расстройства в общетера­певтической практике // Doctor.— 2002.— № 6.— С. 17—21.­
  13. Психіатрія (клініко-діагностичні алгоритми) / За ред.­Л.М. Юр'євої.— Дніпропетровськ: Арт-прес, 2002.— 168 с.­
  14. Смулевич А.Б. Депрессии в общемедицинской практи­ке.— М., 2000.— 160 с.
  15. Смулевич А.Б. Психосоматические расстройства //­Психиатр. и психофармакотер.— 2000.— № 2.— С. 35—40.­
  16. Смулевич А.Б., Иванов С.В. Терапия психосоматических расстройств. Клинические эффекты эглонила (сульпирида) // Психиатр. и психофармакотер.— 2000.— № 3.—­С. 6—8.­
  17. Сыропятов О.Г., Дегтярёва И.И., Дзеружинская Н.А. и­др. Диагностика и лечение больных с психическими рас­стройствами в практике врача-интерниста. Роль эглонила //­Укр. мед. часопис.— 2002.— № 5.— С. 50—58.­
  18. Чуприков А.П., Пилягина Г.Я. Депрессии в общеврачеб­ной практике // Лікування та діагностика.— 1998.— № 1.—­С. 28—34.­
  19.  Ярош О.К. Сучасна фармакотерапія депресивних ста­нів // Нова медицина.— 2003.— № 3.— С. 29—32.­
  20. Fuller R.W. Serotonin uptake inhibitor // Prog. Drug Res.—­1995.— № 45.— P. 167—204.
  21. Lopez Ibor I. Masked depression.— Stuttgart—Vienna,­1973.— P. 97—112.

 

ДИАГНОСТИКА И ЛЕЧЕНИЕ МАСКИРОВАННОЙ ДЕПРЕССИИ В ПРАКТИКЕ ГАСТРОЭНТЕРОЛОГА­

М.Б. Щербинина, И.Я. Будзак, А.И. Мамчур, Т.И. Шустерман­

В статье отражены современные взгляды на маскированную депрессию, которая нередко встречается у ­больных, предъявляющих гастроэнтерологические жалобы. Показаны основные критерии диагностики мас­кированной депрессии. Обозначены основные принципы лечения таких пациентов, проведен краткий анализ­ современных антидепрессантов.­

 

DIAGNOSTICS AND TREATMENT OF LATENT DEPRESSION IN PRACTICE OF GASTROENTEROLOGIST

­M.B. Shcherbinina, I.Y. Budzak, A.I. Mamchur, T.I. Shusterman­The article presents the up to date opinion concerning the latent depression which is often presented in patients­ with gastroenterological complaints. The main criteria of latent depression diagnostics are shown. The main princi­ples of treatment of these patients are presented and brief analysis of modern antidepressants is done.­­

Щербинина М.Б. и соавт.
Повернутися до списку статей

Спеціалістам
стравохід, шлунок, 12-пала кишка
кишечник
підшлункова залоза
печінка, жовчовивідні шляхи
шкіра
стравохід, шлунок, 12-пала кишка
кишечник
підшлункова залоза
печінка, жовчовивідні шляхи
загальні питання
фармакотерапія
фітотерапія
гомеопатія
усі права захищено, при використанні материалів посилання на сайт обов'язково